Повага до історичної пам'яті - не тільки данина минулому. Це розуміння того, що наша історія, наші традиції живуть століттями, вони стверджують нетлінність і зв'язок поколінь.
З давніх-давен наш край був відомий як шлях «із варягів у греки», по-різному іменували його і давні історики, і сучасні літописці: Скіфією, Сарматією, Хазарією, Кіммерійською, Половецькою, Золотоординською і Ногайською землею, на якій свого часу жили таври, готи, гуни,
алани, угорці, болгари…
З дрібного, переважно селянського промислу почала свою історію кам’яновугільна промисловість області. Про поклади вугілля в надрах землі місцеві жителі знали ще задовго до того, як у 1721 році було відкрито значні запаси вугілля у районі Бахмута.
Здавалося б, що це відкриття стане поштовхом для розвитку вугільної та металургійної промисловості. Однак, інтерес до донецького вугілля відродився тільки в XIX ст. У 1841 році для організації постачання палива на парові кораблі азово-чорноморської флотилії, була введена в експлуатацію перша технічно оснащена донецька шахта. У 60-х роках XIX ст. закладаються перші вугільні шахти, розгортається видобування кам’яної солі, прокладається перша залізнична лінія.
І вже на початку ХХ ст. в Донбасі був створений потужний індустріальний потенціал, який став основою майбутнього розвитку України. Перша світова і громадянська війни довели економіку Донецького краю до руйнівного стану, вихід з якого підприємці знайшли в об'єднанні неоднорідних підприємств у комбінати-трести.
У 20-х роках на Донеччині були сформовані великі промислові об'єднання – «Донсталь» і «Хімвугілля», які потім влилися в Донецький державний кам'яновугільний трест «Донвугілля», починає розвиватися коксохімічна промисловість.
У 20-30-і роки починається будівництво заводів-гігантів: важкого машинобудування в Краматорську (1933), металургійного заводу «Азовсталь» в Маріуполі (1934). У 30-і роки починає роботу Зуївська ТЕС (1931), будуються Курахівська та Краматорська електростанції, активно розвивається легка і харчова промисловість.
У роки Другої світової війни багато підприємств Донбасу були зруйновані. Відродження Донецького басейну стало важливим господарським і військово-політичним завданням не тільки трудівників області, а й усього народу. Здійснювалися конкретні заходи для якнайвидшого відновлення роботи промислових підприємств області, всі сили були зосереджені на якомога скорішому завершенні відбудови області.
До початку 1945 р. в Донецькій області вже діяло 8 домен і 24 мартенівських печей, 15 прокатних станів, 60 коксових батарей. У 1954 р. розпочато будівництво Старобешівської ДРЕС, до 1958 р. споруджено канал Сіверський Донець–Донбас. На початку 1960-х рр. в економіці області подвоїлося виробництво валової продукції хімічної промисловості, зріс випуск товарів народного споживання.
На справжні морські ворота Донбасу перетворився Маріупольський морський порт, значного розвитку набув також автомобільний та авіаційний транспорт.
За роки незалежності України Донецька область не тільки зберегла свої провідні позиції у промисловому розвитку країни, а й стала визначним центром культурного і суспільно-політичного життя країни.
®