+38 050 477-01-11    ГАРЯЧА ЛIНIЯ    +38 067 567-01-11

Force majeure VS Hardship

В практиці ведення бізнесу виникають проблеми, пов’язані з настанням непередбачуваних обставин, які не залежать від волі та впливу сторін контракту, проте призводять до неможливості виконання договірних зобов’язань.
Звиклим та зрозумілим в такому випадку заявлення про форс-мажор, проте не кожні такі обставини визначаються цим поняттям.
В даній статті дослідимо відмінності «форс-мажору» від «хард-шип». Що ж і коли засвідчувати?

Засвідчення форс-мажорних обставин вимагає ретельного вивчення підстав, на які посилається заявник та базується на правовому аналізі всіх наданих доказів, що відповідають критеріям належності та допустимості доказів. Результат правового аналізу знаходиться в залежності від всіх цих критеріїв та має суб’єктивних характер в кожному окремому випадку.

Виходячи з чітко визначеного предмета дослідження аналізу підлягають наступні норми:

Стаття 610 ЦК дає визначення порушення зобов’язання: «1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)».

Статтею 611 ЦК закріплені правові наслідки у разі порушення зобов’язання, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Тобто, наслідки розподіляються на дві групи:

перша - притягнення до відповідальності: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

друга – вирішення питання подальших договірних відносин шляхом їх припинення або змін.

Нормативне регулювання цих двох груп є принципово різним, оскільки відносяться до різних правових категорій: перша - притягнення до відповідальності, що врегульовані главою 51 ЦК України, де зазначені загальні принципи та правила притягнення до відповідальності, друга – договірні відносини, унормовані розділом ІІ ЦК України.

В обох випадках застосовується таке поняття як «непереборна сила» та «форс-мажор». Проте для правового визначення, які наслідки слід застосувати, важливо враховувати найважливіший нюанс:

Частиною 2 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

 Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила   зобов'язання,   звільняється   від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Порушенням зобов’язання за відсутності вини називається випадком.

 Для того, щоб довести наявність випадку, особа має довести відсутність своєї вини. Вина є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов’язання і, отже, договором або законом може бути встановлена відповідальність порушника і за відсутності його вини, тобто за випадок.

Непереборною силою називається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

У випадку, якщо порушення зобов’язання сталося внаслідок непереборної сили, відсутня не лише вина порушника, але й, як правило, причинний зв’язок між його поведінкою і порушенням зобов’язання.

Ключовим в даному випадку є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов’язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Проте, існують ситуації, коли сторона об’єктивно може виконати зобов’язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку.

В цьому разі виникає потреба адаптування умов зобов’язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин.

Регулювання таких наслідків здійснено ст. 652 ЦК України:

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Тобто, в залежності від впливу непереборної сили на можливість виконання зобов’язання стороною, для якої вона виникла, правовим наслідком є вирішення питання про притягнення порушника до відповідальності або приведення зобов’язання у відповідність до існуючих умов.

Так от в разі, якщо на вирішення постає констатація безповоротної неможливості виконання зобов’язання (наприклад, знищення предмета, що підлягає передачі), мова може йти виключно про звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Застосуванню підлягають норми, які регулюють засвідчення цього факту, зокрема:

За змістом ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

В разі вирішення питання адаптації умов зобов’язання з огляду на дію непереборної сили (зміна обсягу, продовження строку зобов’язання, припинення зобов’язання внаслідок втрати інтересу до результату тощо), тобто, коли існує об’єктивна можливість подальшого виконання зобов’язання, застосуванню підлягають наступні норми:

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово- промислові палати мають право, в тому числі:

проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців;

представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси;

надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов'язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України;

звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції;

проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість;

засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов'язані із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.

Торгово-промислова палата України та торгово-промислові палати України залучаються до надання експертних висновків про походження товарів в тих випадках, коли відповідно до міжнародних договорів України повноваження видачі сертифікатів походження товарів надані митному органу, якщо інше не визначено такими міжнародними договорами. Порядок надання експертних висновків встановлюється Кабінетом Міністрів України;

здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом;

організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами;

організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іноземних фірм як в Україні, так і за її межами;

укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні та інші угоди з українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами:

видавати інформаційні, довідкові, рекламні та методичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали та інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності;

створювати, реорганізовувати і ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, встановленому законом;

самостійно визначати методи здійснення своєї діяльності, встановлювати структуру, штатний розпис, чисельність працівників, форми і розміри оплати та матеріального стимулювання їхньої праці згідно з законодавством України;

створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів;

здійснювати інші повноваження, що не суперечать законодавству України.

Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України. Права торгово-промислових палат закріплюються в їх статутах і реалізуються у порядку, передбаченому законодавством України.

З наведеного слідує, що торгово-промислова палата видає суб'єктам господарювання України юридичні висновки, висновки про підтвердження та/або настання форс-мажорних обставин, висновки щодо істотної зміни обставин відповідно до законодавства України.